Гендерний підхід

Урок 6

Законодавство України з питань гендерної рівності

Гендерна рівність входить до основних пріоритетів державної політики України, що відповідає основним положенням європейської політики. До основних напрямів, які забезпечують її досягнення, відносяться: використання методу позитивних дій; попередження дискримінації за статевою ознакою; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; створення умов і можливостей гармонійного поєднання роботи і домашньої праці; підтримка сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання гендерної культури в українському соціумі; ліквідація інформації, яка принижує гідність за статевою ознакою тощо.

Нормативною підставою розвитку державної гендерної політики стало прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005). Ухваленню цього документа передувала низка стратегічних кроків, без здійснення яких формування загальних принципів гендерної рівності було б неможливим, а саме: ратифікація міжнародної Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок (1993) та внесення нової, 24-ї, статті в Конституції України, в якій визначено, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (1996).

Іншим важливим кроком стало прийняття змін до Сімейного кодексу України, який визначає сферу сімейних та родинних відносин (2002). Ними передбачені відповідні правові гарантії з охорони і захисту прав і інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім'ї, а також певні правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.

У 2005 році був виданий Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Тобто на рівні нашої країни відбулося остаточне нормативне закріплення базових основ гендерної рівності.
Крім уже зазначених нормативно-правових актів було сформовано ряд інших механізмів, прийнято декілька важливих рішень, спрямованих на впровадження ґендерної рівності, серед яких найбільш значущі:

Закон України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р № 1533-III.

Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.10.2001 р № 2789-III.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22.03.2001 р № 2334-III.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 11.01.2001 р

Кримінальний кодекс України (редакція 05.04.2001 № 2341-III).

Кодекс законів про працю України від 10.12.71 № 322-VII.

Наявність вищезазначених документів свідчить про те, що в Україні вже затверджено загальну концепцію гендерної політики та створені необхідні механізми її впровадження в суспільстві. Втім, вона має ряд недоліків, оскільки, в основному, містить загальні напрямки розвитку політики щодо поліпшення гендерної рівності, але основною проблемною ділянкою була і залишається позиція щодо вироблення дієвих механізмів її реалізації на місцях і боротьба з негативними стереотипами, поширеними серед населення.

Формування і реалізація державної гендерної політики базується на основі нормативно-правових документів двох рівнів: міжнародного і національного.

До нормативно-правових актів міжнародного рівня доцільно віднести: Загальну декларацію прав людини; Конвенцію ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», Декларацію Тисячоліття ООН, Пекінську декларацію і Платформу дій, схвалені IV Всесвітньою конференцією зі становища жінок, Декларацію про викорінення насильства щодо жінок, Конвенцію про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності, Конвенцію про політичні права жінок.

Всі національні нормативно-правові документи поділяються на три рівні, відповідно до їхньої значимості і умов виконання. Так, до нормативно-правових актів першого рівня відноситься, перш за все, Конституція України, де рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається і гарантується статтею 24. Саме у цій статті зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками тощо. Ще один принцип гендерної рівності закріплений у статті 51 Конституції України, де зазначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. «Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї [...] Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою».

До другого рівня нормативно-правових актів відносять Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, Концепцію державної сімейної політики, Сімейний кодекс України.

Саме для забезпечення процесу правового регулювання основних процесів і проблем в даній сфері, були внесені зміни до Кримінального кодексу шляхом введення спеціальної статті, яка передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, а також зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс, Кодекс законів про працю. Важливо відзначити прийняття Законів України «Про попередження насильства в сім'ї», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про зайнятість населення», де передбачаються додаткові гарантії зайнятості окремих категорій населення, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці.

До третього рівня нормативно-правових актів можна віднести Указ Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні», Постанову Кабінету Міністрів від 7 березня 2007 р. «Про затвердження державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року», постанову Кабінету Міністрів України №1834 від 27 грудня 2006 р. «Про затвердження Державної програми з впровадження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», постанову Кабінету Міністрів України № 504 від 12 квітня 2006 р. «Про проведення гендерно-правової експертизи», що свідчить про системність даної роботи в правовому полі.

У даний час чинне законодавство і проекти нормативно-правових актів підлягають обов'язковій гендерно-правовій експертизі. Іншим важливим кроком є ??поява в органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях посади спеціального координатора з питань гендеру. Відповідно, Кабінет Міністрів України тепер повинен приймати і забезпечувати виконання національного плану дій з впровадження гендерної рівності, а скарги на випадки дискримінації за ознакою статі, можна відправляти на розгляд безпосередньо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Окремо слід відзначити, що Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» спрямований на досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства і повинен надавати рівні можливості для реалізації прав жінок і чоловіків, сприяти ліквідації дискримінації за ознакою статі та дисбалансу між можливостями для жінок і чоловіків[1].

Окрім того, у 2008 р. були внесені зміни до Кодексу законів про працю України, якими передбачено, що колективним договором встановлюються рівні права і можливості для жінок і чоловіків. Іншим законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачено, що саме Уповноважений повинен здійснювати контроль за дотриманням прав і можливостей серед жінок і чоловіків.

Слід зазначити, що у 2012 р. був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який, зокрема, забороняє дискримінацію за ознакою статі. У цьому ж році був прийнятий Закон України «Про зайнятість населення», який передбачає рівні можливості всіх громадян (в т.ч. незалежно від статі) на вільний вибір виду діяльності.
Серед інших важливих кроків у цій сфері державної політики слід виділити внесення змін до Сімейного кодексу України, якими було підвищено шлюбний вік жінок до 18 років, тобто відбулося зрівняння шлюбного віку чоловіків і жінок.

Про складність реалізації гендерної політики свідчить той факт, що лише в 2013 р. (з затримкою майже на три роки) вдалося затвердити Державну програму щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р.

Уже в 2015 році процес прийняття необхідних нормативних документів став більш активним, оскільки вдалося затвердити План дій по реалізації Національної стратегії в області прав людини на період до 2020 року, де запланована ціла низка дій щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства.

[1]Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»[Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2866-15

Література уроку 6

Список використаної і рекомендованої літератури

Азбука прав працюючих жінок і гендерної рівності. Друге видання. – Женева: Міжнародне бюро праці, 2010. – 230 с.

Бергман С.Участь та повноваження жінок Північних країн у політиці // Жінки в політиці: міжнародний досвід для України / За заг. ред. Я. Сверлюк та С. Оксамитної // За матеріалами міжнародного наукового семінару «Жінки в політиці: міжнародний досвід для України», Київ – НаУКМА – 7 жовтня 2005 року. – К.: Атіка, 2006. – С. 47-49 // http://dfc.ukma.edu.ua/books/women_politics_ukr_text.pdf

Гендерная интеграция: возможности и пределы социальных инноваций / Ред.-сост. О.Б. Савинская, Е.В. Кочкина, Л.Н. Федорова. – СПб.: Алетейя, 2004. – C. 96-101.

Ґендерна абетка для українських медіа / Котова-Олійник С., Стельмах Б., Ярош О.: посібник / Софія Котова- Олійник, Богдана Стельмах, Оксана Ярош. – Луцьк: Волинська мистецька агенція «Терен», 2013. – 50 с.

Договор о Европейском Союзе (Маастрихт, 7 февраля 1992 года) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_029

Кисельова О., Коломієць І. Гендерна політика Європейського Союзу: виклики для України. – К., 2007. – 152 с.

Права людини (Основні політики ЄС). Представництво Європейського Союзу в Україні:// ttp://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/key_eu_policies/human_rights/index_uk.htm.

Рівні можливості та розмаїття, Британська Рада http://www.britishcouncil.org.ua/about/equal-opportunity-diversity.

Хавлін Т.В. Гендерна політика в рамках Європейського Союзу та український вибір // Український соціум. – No 2 (25). – 2008. – С. 113-122.

Перевірте свої знання, пройдіть тест до цього уроку.

Пройти тест

Уроки цього курсу:

Попередній.

Урок 5. Державна гендерна політика

Наступний.

Урок 7. Гендерний підхід