Гендерний підхід

Урок 4

Форми дискримінації

Українське суспільство стратифіковане за низкою ознак, зокрема за статтю, віком, соціальним статусом чи класом, регіоном проживання, станом здоров’я, сексуальною орієнтацією, етнічною, національною чи релігійною приналежністю, типом населеного пункту. Інтереси та потреби різних соціальних груп (незалежно від їхнього розміру) повинні поважатися та бути гідно представлені у різних сферах суспільного життя, тому що це – основа демократичного суспільства. Фаховий аналіз ситуації дає можливість врахувати розмаїті погляди, інклюзивність (включеність) думок різних соціальних груп, чутливість і критичність.

Натомість у суспільстві спостерігається дискримінація за різними ознаками. В основі явища дискримінації лежить ксенофобія, що в перекладі з грецької мови означає «страх стосовно інших, чужих, не своїх» («xenos» – інший, чужий і «phobos» – страх, боязнь, нетерпимість).

Страх перед «чужими» («іншими») лежить в основі ворожості до представників «інакших» груп, яка має різні прояви. Парадоксально, що, зародившись у первісному суспільстві, ксенофобія продовжує існувати й у 21 столітті. З одного боку, світ все більше і більше розвивається, звертає увагу на права людини, рівні можливості реалізації особистості в публічному житті. Наразі міжнародна співпраця – запорука успіху як окремих людей, так і організацій та держав. Тобто, здається, що страх перед невідомим мав би зникнути, але він залишився, і, можливо, навіть підсилився. Яскравим прикладом є бурхливе 20 століття, наповнене війнами, конфліктами, величезними катастрофами.

Виділяють наступні форми ксенофобії:

сегрегація – відмежування «чужих» від домінуючої групи за місцем та умовами проживання, навчання, роботи; наприклад, це може бути рішення спільноти щодо того, що ромів (циган) треба ізолювати від населеного пункту, а їхніх дітей не брати до місцевої школи на навчання;

дискримінація – обмеження домінуючою групою «інакших» індивідів у доступі до суспільних благ та влади; наприклад, до кінця 19 – початку чи навіть середини 20 століття жінки у більшості країн не мали права голосу, що є прикладом гендерної дискримінації;

геноцид – дії, які скоюють з наміром знищити, повністю чи частково, певну групу, об'єднану спільним громадянством, етнічним походженням, расою чи релігійними переконаннями, що є крайньою (радикальною) формою ксенофобії; так, фашисти у концтаборах винищували ромів, вважаючи їх «нижчою» групою людей, не гідною бути представленою у суспільстві.

З ускладненням форм суспільного життя та структури суспільства зростає кількість нерівностей всередині його. Світ ділиться на «перший», «другий» і «третій» (за рівнем економічного розвитку), на Захід і Схід (за культурною приналежністю), на християнський, ісламський тощо (за релігією) і т.д. Всередині суспільства виникає все більше соціальних груп, з якими людина намагається себе ідентифікувати, тобто, визначити свою приналежність в категоріях «ми»/«вони», відокремити себе від «інших». А чим більше зростають ієрархії всередині суспільства, тим більше виникає нерівності за різними ознаками, перерахованими вище: релігією, етнічною та расовою належністю, класом, віком, статтю тощо. Соціальні нерівності всередині суспільства сприяють розвитку різноманітних ідеологій та конфліктів інтересів. Тобто, розвиток суспільства, який проявляється, в першу чергу, в урізноманітненні форм його структурного поділу, сприяє зростанню ксенофобії.

Таким чином, доцільно виділити наступні розповсюджені у сучасному світі види (або прояви) ксенофобії як етнофобія, ісламофобія, ромофобія, гомофобія і трансфобія, антисемітизм, сексизм тощо.

Найбільш загальним поняттям є етнофобія – різновид ксенофобії, що виступає у вигляді нетолерантного ставлення до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою. У багатьох західних країнах об’єктом етнофобії виступають мігранти і біженці, тобто представники «інших» країн, зазвичай також «іншого» етнічного походження.

Останнім часом дослідники та правозахисники звертають увагу на такі форми ксенофобії як ісламофобія, ромофобія та антисемітизм. Зокрема, інколи так звана «боротьба з тероризмом» (яка стала актуальною після подій 11 вересня 2001 р. у США, терористичних актів у лондонському метро у 2005 р.) набуває відвертого характеру ісламофобії – страху перед особами мусульманського віросповідання.

Ще один прояв ксенофобії стосується поняття антисемітизму – ворожого ставлення до євреїв як релігійної та етнічної групи, що може мати прояви від певних не толерантних до євреїв зображень (у вигляді фашистської свастики на стінах будинків), поширення антисемітської літератури до крайніх проявів ксенофобії, про які зазначалося вище – геноциду проти єврейського населення (голокосту).

Якщо взяти до уваги гомосексуальність, то у суспільстві може існувати такий вид ксенофобії як гомофобія – вороже ставлення до гомосексуалів, їхнього стилю життя і культури. Нетерпиме ставлення до людей через їхню стать називають сексизмом. Сексизм проявляється у так званій дискримінації за ознакою статті (гендеру).

Європейська комісія проти расизму та нетерпимості визнає дві окремі форми дискримінації – пряму та опосередковану.

Пряма дискримінація – будь-яке розрізнення, засноване на таких ознаках, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство або країна походження чи етнічне походження, що не має об'єктивного і розумного виправдання. Наприклад, таким може бути рішення органів влади якогось міста в Україні не допускати ромів до навчання в міських школах.

На противагу, непряма дискримінація трапляється тоді, коли явно нейтральний фактор – вимога, критерій або практика – не можуть бути виконані особами, котрих об’єднують за такими ознаками, як раса, мова, релігія, громадянство або етнічне походження, чи створюють для цих осіб незручні обставини, за винятком ситуації, коли цей фактор має об’єктивне і розумне виправдання. Така ситуація виникає, наприклад, якщо при прийомі в навчальний заклад обов’язковим документом буде наявність реєстрації, яку не завжди мають представники ромської меншини.

Дискримінація може бути не лише за однією ознакою, а одночасно за кількома – тобто, йдеться про подвійну чи навіть потрійну дискримінацію (часто таку дискримінацію називають множинною). Наприклад, ромські жінки, які проживають компактно, можуть зазнавати дискримінації як жінки (сексизму), як представниці ромської етнічної меншини, а також навіть за місцем проживаннням (адже це компактне проживання часто у сільській місцевості). Інший приклад: в оголошеннях щодо прийому на роботу вказується бажана стать кандидатів (що є ознакою сексизму – дискримінації за ознакою статі). А також окрім статі часто вказується бажаний вік аплікантки чи апліканта (така форма дискримінації за віком називається ейджизмом) та очікування щодо зовнішності (ця форма дискримінації називається лукізмом).

Дискримінація може бути також у формі злочинів на ґрунті ненависті, мови ворожнечі, символів (або знаків) ворожнечі.

Незалежно від форми висловлювань, будь-яка мова ворожнечі – неприпустимий факт, який суперечить базовим принципам прав людини і толерантного ставлення. Зазвичай увагу привертають ситуації, коли мову ворожнечі використовують посадові особи, державні діячі, які, навпаки, повинні відстоювати та забезпечувати рівні права та можливості для усіх громадян країни. Тому виділяють окреме визначення: публічна мова ворожнечі (на противагу так званій приватній чи побутовій мові ворожнечі), яка виходить від так званих публічних,, посадових та службових осіб органів влади, політиків тощо.

На противагу ксенофобії існує протилежний термін – толерантність (від лат. tolerantia – терпимість), поняття, яке характеризує низку проявів людського життя, стосунків людей, груп і спільнот між собою. Синонімами толерантності є терпимість, доброзичливість, людська солідарність, повага до розмаїття і мультикультурності; а антонімами – нетерпимість, релігійний і політичний фанатизм, расизм, ксенофобія, прояви дискримінації.

Слід зауважити, що толерантність – це ставлення, яке ґрунтується, перш за все, на визнанні універсальних прав і свобод людини. Так, у статті 1 Декларації принципів толерантності, яка була затверджена ЮНЕСКО у 1995 році стверджується: «Терпимість означає повагу, прийняття і правильне розуміння розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода слова, совісті та переконань. Терпимість – це гармонія у розмаїтті. Це не тільки моральний обов’язок, але політична і правова потреба. Терпимість – це позитивна річ, яка уможливлює досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру».

У 1996 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала щорічно відзначати 16 листопада Міжнародний день толерантності. У цей день міжнародна спільнота організовує низку заходів, щоб привернути увагу до прав людини, наголошуючи на безумовній рівності усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності, кольору шкіри тощо.

У ширшому контексті забезпечення гендерної рівності, тобто, рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків вписується у поняття прав людини. «Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Тому 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Глосарій до уроку 4:

Глосарій

Ксенофобія – страх стосовно інших, чужих, «не своїх». Міжнародні словники визначають ксенофобію як «страх або ненависть до чужинців чи іноземців або до всього, що є чужим чи іноземним». Такі загальні визначення не конкретизують, за якою ознакою виділяється ця «чужа» іншість – чи то за територіальною, чи за етнічнічною, чи за національною ознакою, за віком, статтю людей тощо.

Пряма дискримінація – будь-яке розрізнення, засноване на таких ознаках, як раса, колір, мова, релігія, громадянство/країна походження чи етнічне походження, що не має об'єктивного і розумного виправдання.

Непряма дискримінація трапляється тоді, коли явно нейтральний фактор, як, наприклад, вимога, критерій або практика, не можуть бути виконані особами, котрих об’єднують за такими ознаками, як раса, мова, релігія, громадянство або етнічне походження, чи створюють для цих осіб незручні обставини, за винятком ситуації, коли цей фактор має об’єктивне і розумне виправдання.

Сексизм (англ. sexism, від слова sex – стать) – дискримінація за ознакою статі.

Ейджизм (англ. ageism, від слова age – вік) – дискримінація за ознакою віку.

Лукізм (англ. lookism, від слова look – зовнішній вигляд) – дискримінація за зовнішнім виглядом.

Гомофобія – вороже ставлення до гомосексуалів і бісексуалів, їхнього стилю життя і культури, несприйняття негетросексуальних людей.

Трансфобія – страх перед трансгендерними людьми (тими, чия гендерна ідентичність не відповідає їхній біологічній статі).

Расизм – усвідомлене чи несвідоме переконання в первинній перевазі однієї раси над іншою. Звідси випливає, що «вища» раса повинна займати домінуюче становище і панувати над тими, хто відноситься до «нижчої» раси. Таким чином поняття «расизм» у даному трактуванні передбачає наявність різних рас (груп людей відповідно до певних природжених характеристик). Натомість колір шкіри – це фактор швидше територіальний, географічний, кліматичний, а не соціальний чи політичний. У сучасному розвинутому світі неприпустимо, аби зовнішній вигляд людини був причиною ворожого ставлення до неї.

Мова ворожнечі (англ. «hate speech»), в широкому розумінні – будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої приналежності до тієї або іншої групи. Мова ворожнечі може мати різні прояви і форми: жорстку форму висловлювань (наприклад, заклики до насильства чи дискримінації), середню форму висловлювань (наприклад, публікація висловлювань, які ставлять під сумнів історичну правду про випадки насильства чи дискримінації); м’яку форму (створення негативного іміджу, цитування ксенофобських висловлювань без коментаря тощо).

Знаки та символи ворожнечі («hate symbols») – графічні символи, малюнки, цифрові комбінації, абревіатури, які розміщені в публічному просторі (на стінах будинків, одязі тощо) і покликані пропагувати нетолерантне ставлення до представників певних соціальних груп, розпалювати ворожнечу у суспільстві.

Злочини на ґрунті ненависті («hate crimes») – будь-які карні злочини, включаючи злочини проти приватних осіб або майна, у яких потерпілий, об’єкт або мета злочину обрані з причини їхнього реального або гаданого зв’язку, належності, підтримки або членства у будь-якій групі. Віднесення до такої групи може базуватися на загальній характеристиці її членів, такої як дійсна або гадана належність до раси, національної або етнічної групи, мова, колір шкіри, релігія, стать, вік, фізична або розумова вада, сексуальна орієнтація або інші подібні фактори.

Права людини – поняття, що характеризує правовий статус людини стосовно держави, її можливості і домагання в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах; закріплені міжнародними та національними нормами.

Людська гідність – категорія прав людини, що означає право на ставлення до себе як до людської істоти. Коли говорять про людську гідність, то мають на увазі права людини; коли говорять про повагу держави до людської гідності, то мають на увазі можливість для людини реалізувати ці права.

Література уроку 4

Література

Дискриминация и ксенофобия // Компас: Пособие по образованию в области прав человека с участием молодежи / П. Брандер, Р. Гомес, Э. Кин и др. – Венгрия, 2002. http://www.eycb.coe.int/compass/ru/chapter_5/5_4.html

Марценюк Т.О. Ксенофобія і расизм як негативні явища у житті полікультурного суспільства // Людина у полікультурному суспільстві: навч.-метод. посібник для викладачів вищих навч. закладів з курсу за вибором для студентів соціогуманітарних спеціальностей. – К. «Інжиніринг», 2010. – С. 147-177. http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/1404/martsenyuk_ksenofobia.pdf;jsessionid=49206219E4DC104240107F1D50631103?sequence=1

Пономарьов С.Ю., Федорович І.Ю. Запобігання та протидія дискримінації в Україні: Посібник для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. – К.: Міжнародна організація з міграції, Представництво в Україні, 2014. – 74 с. // http://iom.org.ua/sites/default/files/iom_booklette-06_1kolonka_screen.pdf

Что такое права человека? http://www.ohchr.org/RU/Issues/Pages/WhatareHumanRights.aspx

Перевірте свої знання, пройдіть тест до цього уроку.

Пройти тест

Уроки цього курсу:

Попередній.

Урок 3. Гендерна нерівність

Наступний.

Урок 5. Державна гендерна політика