Уроки зменшення шкоди

Інфекції, що передаються статевим шляхом

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) – інфекції, які передаються від однієї людини до іншої, в основному, через сексуальні контакти.

За оцінками, щорічно 131 млн осіб у світі хворіють хламідіозом, 78 млн – на гонорею і 5,6 млн – на сифіліс. Існує більше 30 різних ІПСШ, які викликають бактерії, віруси і паразити. Серед них:

• Венеричні захворювання: гонорея, пахова гранульома, сифіліс, м'який шанкр, венеричний лімфогранулематоз.
• Інфекції сечостатевих органів з переважним ураженням статевих органів: бактеріальний вагіноз (гарднерельоз), генітальний герпес, кандидоз, мікоплазмоз, папіломавірусна інфекція, трихомоніаз, уреаплазмоз, урогенітальний шигельоз, хламідіоз, неспецифічний уретрит, цитомегаловірусна інфекція.
• Захворювання шкіри, що передаються статевим шляхом: короста, педикульоз, лобкові воші (фтиріаз), контагіозний молюск.
• Захворювання, що передаються статевим шляхом, з переважним ураженням інших органів: ВІЛ-інфекція, вірусні гепатити B і С, лямбліоз, амебіаз та ін.

Шляхи передачі ІПСШ:

• Статевий.
• Контактно-побутовий. Деякі ІПСШ можуть передаватися при тривалих та близьких побутових контактах: під час поцілунків, тісних обіймів, через предмети загального користування (домашнє взуття, рушник, мочалку, гребінець, спідню білизну тощо). У загальній лазні чи сауні не можна сідати/лягати на непокриту полицю.
• Внутрішньоутробний – через плаценту від матері плоду в момент пологів.
• Парентеральний (через кров)  – один із основних шляхів передачі ВІЛ-інфекції та гепатитів B та C. Можливе інфікування через кров сифілісом, хламідіозом, трихомонозом, гарднерельозом.

Найпоширеніші ІПСШ – гонорея, хламідіоз, сифіліс, трихомоніаз, м'який шанкр, генітальний герпес, генітальні папіломи, ВІЛ-інфекція та вірусний гепатит В.

В даному уроці ми приділимо увагу лише деяким з них.

Сифіліс – бактеріальна інфекція, що вражає шкіру, слизові оболонки, внутрішні органи, кістки і нервову систему.

• Збудник: бліда трепонема (treponema pallidum). Вона присутня в крові, спермі і слині. До організму людини потрапляє через слизові оболонки (рот, піхва, сечівник) або пошкоджену шкіру.
• Шляхи передачі. Найчастіше – статевим шляхом. Можливі й інші: через поцілунки з хворими людьми, у яких на губах або слизовій оболонці рота є висип, через предмети побуту, через плаценту від хворої матері до дитини (вроджений сифіліс). Не виключається і передача сифілісу в процесі переливання крові, взятої від донора, інфікованого сифілісом.
• Інкубаційний період (від моменту інфікування до появи клінічних проявів захворювання) складає, в середньому, 3 тижні.
• Симптоми:
• При первинному сифілісі з'являється твердий шанкр – виразка або ерозія на місці проникнення в організм блідої трепонеми (на статевих органах, губах чи шкірі). Він, як правило, безболісний. Через тиждень збільшуються лімфовузли, безболісні при промацуванні, вони зберігаються, зазвичай, від 3 до 5 місяців. Без лікування шанкр самостійно заживає через 3-6 тижнів.
• Через місяць настає другий період – вторинний свіжий сифіліс. Він характеризується рясною шкірною висипкою, яка через 2-3 місяці зникає, а потім знову з'являється – це вторинний рецидивний сифіліс. При вторинному сифілісі вражаються всі органи та системи організму.
• При неповноцінному лікуванні або за його відсутності може розвинутися третинний сифіліс. Найхарактернішою ознакою даного періоду є суттєва зміна органів та тканин. На шкірі і у внутрішніх органах це проявляється у вигляді формування сифілітичних гумм.
• Якщо хворий протягом 10-20 років після початку третинного періоду сифілісу не отримує адекватного лікування, розпочинаються специфічні сифілітичні ураження органів і тканин – наприклад, нейросифіліс з прогресуючим паралічем, сифіліс аорти, клапанів серця, кісток тощо.
• Трапляється і прихований сифіліс (без проявів). Нерідко діагноз сифілісу вперше встановлюється випадково в процесі профілактичних обстежень.

Гонорея. При цьому захворюванні відбувається ураження слизових оболонок статевих шляхів, сечівника (уретри), а також можливе ураження прямої кишки, гортані, шийки матки та очей.

• Збудник: гонокок.
• Шляхи передачі. Найчастіше інфікування гонореєю відбувається при статевих контактах, у тому числі і при оральному сексі. При проходженні через пологові шляхи може відбутися інфікування новонародженого з розвитком у нього гонококового кон'юнктивіту. Можливе інфікування через загальні предмети побуту (білизну, рушник, мочалку).
• Інкубаційний період зазвичай складає від 3 до 7 діб.
• Симптоми:
• у чоловіків: жовтувато-білі виділення з сечовипускального каналу; біль при сечовипусканні, в промежині, в яєчках, може спостерігатись набряк статевого члена;
• у жінок: жовтувато-білі виділення з піхви; біль при сечовипусканні та внизу живота, міжменструальні кровотечі, почервоніння і набряк зовнішніх статевих органів;
• приблизно у половини інфікованих не спостерігається ніяких симптомів (найчастіше у жінок), особливо на початку захворювання.
• Перебіг: захворювання симптоми якого спостерігаються не більше 2 місяців – свіжа гонорея. При більш тривалому перебігу захворювання ставиться діагноз хронічної гонореї. При відсутності своєчасного і повноцінного лікування гонорея може привести до безпліддя, як жінки, так і чоловіка, а у чоловіків – до порушення потенції.

Хламідіоз вражає переважно органи сечостатевої системи.

• Збудник: хламідія трахоматіс. 
• Основний шлях передачі – статевий, можливий контактно-побутовий (сауна, лазня). Діти можуть інфікуватися при проходженні через пологові шляхи матері.
• Інкубаційний період складає, в середньому, 21 день (від 5 до 30 днів).
• Симптоми неспецифічні, подібні зустрічаються при інших статевих інфекціях і деяких неінфекційних захворюваннях: виділення зі статевих шляхів, хворобливість, печіння при сечовипусканні або статевому акті.
• Найчастіше хламідіоз протікає мало або безсимптомно, що веде до пізньої стадії хламідіозу, розвитку хронічних, ускладнених форм захворювання.

Трихомоніаз.

• Збудник: найпростіші одноклітинні мікроорганізми, які мають джгутики (вагінальні трихомонади).
• Основний шлях передачі – статевий.
• Інкубаційний період коливається від 7-10 до 30 днів.
• Симптоми:
• У чоловіків трихомоніаз частіше протікає малосимптомно. Частими ускладненнями є простатит та безпліддя.
• У жінок, як правило, симптоми захворювання яскраво виражені. Найчастіше вражаються:
• зовнішні статеві органи: набряк, почервоніння і подразнення слизових оболонок, мацерація шкіри статевих губ і промежини, біль при статевому контакті;
• піхва – рясні зелені, іноді пінистого характеру виділення з неприємним запахом;
• більш ніж у половини хворих уражається уретра, з'являється хворобливе сечовипускання;
• Формування хронічного трихомоніазу може привести до розвитку безпліддя.

Трихомоніаз при вагітності не викликає проблем внутрішньоутробного розвитку. Однак, агресивне середовище, що формується у піхві, може «розплавляти» нижній полюс плодового міхура і приводити до виливання навколоплідних вод, а в підсумку – до викидня або передчасних пологів. Самі трихомонади не проникають в плід через плаценту, але можуть служити «транспортом», на якому хламідії, гонококи та інші інфекційні агенти швидко просуваються до порожнини матки. Це пов'язано зі здатністю трихомонади поглинати мікроорганізми, не вбиваючи їх. Усередині трихомонади мікроби захищені від антибіотиків, їх неможливо виявити при діагностиці.

Папіломавірусна інфекція

• Збудник: викликається групою вірусів, надзвичайно широко поширених у всьому світі. Існує понад 100 типів вірусів папіломи людини (ВПЛ), з яких, щонайменше, 13 призводять до розвитку раку.
• Шляхи передачі. В основному, передається статевим шляхом. Більшість людей інфікуються ВПЛ незабаром після того, як починають вести статеве життя. Зафіксовані випадки інфікування папіломавірусом новонароджених при пологах, в громадських місцях (туалети, лазні, басейни, спортзали) через садна і подряпини на шкірі.
• Інкубаційний період – тривалий: від 2 тижнів до декількох років. Для папіломавірусної інфекції характерний прихований (латентний) перебіг. Людина може одночасно інфікуватись декількома типами папіломавірусів.
• У більшості випадків (до 90%) протягом 6 – 12 місяців відбувається самовиліковування, в інших випадках відзначається тривалий хронічний рецидивуючий перебіг, може привести до розвитку аногенітальних передракових уражень і раку.

Типи ВПЛ, які викликають рак, можуть викликати гострі кондиломи і респіраторний папіломатоз (захворювання, при якій пухлини виростають у дихальних шляхах, що ведуть з носа і рота в легені). Гострі кондиломи широко поширені і вкрай інфекційні.

За оцінками фахівців, ВПЛ є причиною щонайменше 80% випадків раку ануса і 46-60% випадків раку піхви, жіночих зовнішніх статевих органів і статевого члена. У жінок з нормальною імунною системою рак шийки матки розвивається за 15-20 років. У жінок з ослабленою імунною системою, наприклад, з ВІЛ-інфекцією, при відсутності лікування, на його розвиток може знадобитися лише 5-10 років. З урахуванням того, що передракові стани розвиваються протягом багатьох років, кожній жінці у віці 30-49 років рекомендується пройти скринінг на наявність ВПЛ.

На даний час доступні три різних типи скринінгу:

• звичайний тест Папаніколау (Pap) і рідинна цитологія (LBC);
• візуальна перевірка з використанням оцтової кислоти;
• тестування на типи ВПЛ високого ризику.

Вакцини проти ВПЛ призначені лише для профілактичних цілей, вони не усувають існуючу інфекцію і не мають лікувального ефекту при захворюваннях, спричинених ВПЛ. Вакцини призначені для введення жінкам до початку статевого життя, тобто до того, коли вони можуть зазнати впливу ВПЛ. Більшість країн ліцензувало дані вакцини для застосування серед дівчат у віці 10-14 років.

ВООЗ рекомендує вакцинувати не тільки дівчат, але і хлопців аби запобігти циркуляції вірусу. Глобальний консультативний комітет ВООЗ з безпеки вакцин прийшов до висновку, що дані вакцини безпечні.

Діагностика ІПСШ.
Підтвердити або спростувати ІПСШ можна, лише базуючись на даних лабораторних тестів. Однак слід пам'ятати, що тести стають інформативними не безпосередньо після статевого акту, а через деякий час від моменту інфікування.

Діагностика деяких ІПСШ досі утруднена, оскільки значна частина з них тривалий час протікають безсимптомно. Труднощі виникають при діагностиці задавнених хронічних захворювань. Наприклад, виявити хронічну гонорею вдається лише після багаторазових досліджень, за допомогою спеціальних методів-провокацій, а іноді – лише в посівах.

Лікування ІПСШ.

Лише професійне лікування, проведене фахівцем на основі ретельної діагностики, дозволить виключити або звести до мінімуму негативні наслідки ІПСШ. Дуже важливо довести лікування до кінця, оскільки недоліковані ІПСШ можуть набути хронічної форми і проявити себе через декілька років. Важливо обстежити і, при необхідності, пролікувати статевих партнерів.

Хламідіоз, гонорея, сифіліс та трихомоніаз, як правило, виліковні за допомогою наявних ефективних схем антибіотиків. Щодо герпесу та ВІЛ найефективнішими з наявних медикаментів є антиретровірусні препарати, які уповільнюють перебіг захворювання, хоча і не лікують хворобу повністю.
Щодо гепатиту В існують імуномодулятори (інтерферон) та антиретровірусні препарати, що допомагають боротися з вірусом і уповільнюють руйнування печінки.

Стійкість ІПСШ до антибіотиків за останні роки швидко зростає, обмежуючи варіанти лікування. Антибіотики втрачають свою ефективність в результаті неправильного або надмірного застосування. Наприклад, гонокок став мікроорганізмом з множинною лікарською стійкістю.

Самолікування неприпустимо!