ВІЛ-інфекція – хронічне інфекційне захворювання, що виникає внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Основна особливість ВІЛ-інфекції – поступове ослаблення імунітету, через що організм людини з часом стає вразливим для мікроорганізмів, а також для деяких злоякісних пухлин. На тлі ВІЛ-інфекції розвиваються опортуністичні захворювання (див. Урок 2)
Вчені-медики вважають, що завдяки ранньому виявленню вірусу і вдосконаленим способам лікування ВІЛ-інфекція більше не є смертельним захворюванням, а перейшла в категорію тривалих хронічних захворювань, з якими можна жити все життя.
Шляхи передачі ВІЛ:
- Через кров.
- Статевий – при контакті з виділеннями із статевих органів (передеякулятом, спермою, вагінальним секретом).
- Від матері до дитини.
Ситуації, які можуть привести до ризику інфікування ВІЛ:
- спільне використання голок або шприців, колючо-ріжучих предметів (для гоління, інструментарій для татуювання і т.п.), ін'єкційне вживання наркотику, забрудненого інфікованою кров'ю, використання спільного посуду для забору наркотику, через забруднений медичний інструментарій, а також через слизові оболонки, наприклад, при попаданні інфікованої крові в очі;
- переливання інфікованої крові і її компонентів;
- незахищений сексуальний контакт: вагінальний, оральний або анальний секс без презервативу;
- передача вірусу дитині від ВІЛ-позитивної матері під час вагітності, пологів або грудного вигодовування.
ВІЛ не передається через:
- спільне використання кухонного посуду та інших побутових предметів (телефони, рушники, серветки, столові прилади і т. п.), туалету, ванної, басейну і т.п.
- їжу, приготовлену людиною, інфікованою ВІЛ;
- укуси комах або тварин;
- дотики, обійми або рукостискання;
- дружні поцілунки;
- чхання або кашель;
- домашніх тварин.
Зверніть увагу! Незважаючи на те, що слина, сльози, піт чи сеча також містять ВІЛ, кількості вірусу в цих рідинах недостатньо для інфікування.
Тривалий час ВІЛ-інфекція протікає без будь-яких клінічних проявів, і лише лабораторний аналіз крові може показати, інфікована людина чи ні.
Діагностика ВІЛ. Для виявлення антитіл до ВІЛ в Україні використовують два види тестів:
Експрес-тести (швидкі тести), які дозволяють без використання спеціального обладнання отримати результат через 10-30 хвилин. Тестування може проводитися як в медичних установах, так і в мобільних амбулаторіях, офісах і громадських центрах неурядових організацій (НУО), на квартирах клієнтів і т.п. Швидкий тест на ВІЛ можна купити в аптеці. Для даного тесту кров найчастіше беруть з пальця. Проводити тест може медичний працівник або клієнт – самостійно чи в супроводі соціального працівника.
Тест ІФА (імуноферментний аналіз) проводиться лише в умовах спеціалізованих лабораторій. Остаточний результат можна отримати мінімум через декілька годин при негативному результаті, при позитивному результаті підтвердження може зайняти декілька днів. Для цього аналізу кров частіше беруть з вени.
Суть цих тестів полягає в тому, що вони реагують на достатню кількість антитіл до ВІЛ у крові людини, які виробляються через певний час при наявності вірусу. Період до початку вироблення антитіл називається періодом «вікна» і триває до 3-х місяців.
Якщо тест на ВІЛ покаже негативний (нереактивний) результат, це означає, що антитіла до ВІЛ на даний момент на даній тест-системі не виявлено:
- можливо, людина не інфікована ВІЛ (при відсутності ризикованих контактів);
- можливо, людина знаходиться в періоді «вікна».
Якщо ризикована поведінка триває або була три і менше місяців тому, тест слід повторити через 3 місяці після останнього ризикованого щодо інфікування ВІЛ контакту.
Якщо тест на ВІЛ покаже позитивний (реактивний) результат, це свідчить не про діагноз, а про ймовірність інфікування ВІЛ. Щоб підтвердити або спростувати первинний результат слід пройти підтверджуючі лабораторні дослідження:
- Другим ІФА або іншим швидким тестом з більш високою специфічністю.
- ІБ (імунним блотом). Суть ІБ в тому, що в його процесі визначаються сумарні антитіла не до білків ВІЛ, а до окремих його білків. ІБ має більш високу чутливість і специфічність, ніж ІФА.
Для первинного обстеження з метою виявлення ВІЛ використовують тести з високою чутливістю, які в дуже рідкісних випадках (0,01%) можуть показати хибнопозитивний результат. Тому для діагностики ВІЛ-інфекції послідовно використовуються декілька тестів з різною чутливістю і специфічністю.
Існує метод дослідження, який визначає не антитіла до ВІЛ, а вірусні частки в крові і називається полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). В Україні ПЛР для діагностики ВІЛ-інфекції використовується, в основному, для дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями. Найчастіше метод ПЛР використовують для визначення вірусного навантаження у ЛЖВ.
Для постановки діагнозу «ВІЛ-інфекція» лише результатів тестування недостатньо.
Додатково лікарю потрібні:
- лабораторні дослідження (на вірусне навантаження, рівень клітин CD4, загальний клінічний і біохімічний аналіз крові, аналіз сечі, аналізи на вірусні гепатити В і С, на опортуністичні захворювання та ін.);
- інструментальні дослідження (рентгенологічні дослідження, кардіограма, УЗД та ін.),
- консультації вузьких спеціалістів (кардіолога, гінеколога, невропатолога та ін.);
- огляд та опитування пацієнта (скарги пацієнта, визначення ризикованої поведінки та ін.).
Для всіх бажаючих пройти тестування на ВІЛ-інфекцію має проводитися до- і після тестове консультування. Його проводять спеціально навчені фахівці (медичні або соціальні працівники, психологи та ін.). При проведенні консультування і тестування повинні дотримуватися принципи добровільності та конфіденційності.
Конфіденційність - це обов'язок тих, хто отримує інформацію особистого характеру, не розголошувати її без згоди особи, якої стосується дана інформація. Консультант (соціальний, медичний працівник, психолог) не має права розголошувати отриману під час консультування інформацію і повідомляти про результати тестування будь-кому без письмової згоди на це клієнта. За розголошення інформації передбачена кримінальна відповідальність.
Профілактика інфікування ВІЛ
Первинна профілактика – діяльність, спрямована на запобігання інфікування здорових людей: пропаганда використання презервативів і здорового способу життя.
Вторинна профілактика – діяльність, спрямована на попередження інфікування представників уразливих спільнот та підтримання якісного життя ВІЛ-позитивних людей (використання стерильних і одноразових шприців у спільноті ЛВІН.
Третинна профілактика – мінімізація наслідків хвороб, від яких страждають люди, що живуть з ВІЛ, профілактика переходу ВІЛ-інфекції в четверту клінічну стадію (АРВ-терапія).
Програми зменшення шкоди від вживання наркотиків займаються вторинною профілактикою.
