Уроки зменшення ризику

ВІЛ-інфекція

• через кров (парантеральни шлях передачі) - при спільному використанні нестерильних шприців, медичного інструментарію, який порушує цілісність шкіри, переливанні інфікованої крові та її компонентів, використанні нестерильного інструментарію для пірсинга, проколювання вух, манікюра, педикюра, гоління, тату, що містить залишки інфікованої крові;


• при статевому контакті (статевий шлях передачі) - вагінальному, анальному, оральному сексі без використання презерватива;


• від ВІЛ-позитивної матері до дитини - під час вагітності, під час пологів та при грудному вигодовуванні.

• через повітря - під час чхання, кашлю, розмови;


• через дружні поцілунки, обійми, рукостискання;


• через їжу, яку приготувала ВІЛ-позитивна людина;


• через сліди застарілої, висохлої крові;


• під час спільного користування басейном, ванною, душем, туалетом, лазнею, сауною, тренажерами;


• при спільних заняттях командними (напр., баскетбол) і груповими (напр., йога) видами фізкультури і спорту;


• при спільному використанні посуду, постільної білизни, одягу;


• через спільне робоче місце;


• під час парних танців або використання парних атракціонів (як, наприклад, в аквапарках);


• через гроші, книги та інші матеріальні об'єкти, що використовуються необмеженим колом людей;


• при спільному палінні цигарок, кальяну;


• при відвідуванні «кабінетів довіри» та медичних установ, в яких надається допомога ВІЛ-позитивним людям;


• через укуси комах та тварин.

• Початкова, або гостра ВІЛ-інфекція. Після інкубаційного періоду тривалістю від двох тижнів до трьох місяців у 30% ВІЛ-позитивних людей розвиваються симптоми гострої ВІЛ-інфекції. Вони нагадують симптоми інших вірусних інфекцій, наприклад ГРВІ. Основні симптоми гострої ВІЛ-інфекції: підвищення температури, головний біль, слабкість, ломота в м'язах, нездужання, нудота, збільшення лімфатичних вузлів та ін. Зазвичай вони зберігаються протягом одного-двох тижнів, і в більшості випадків ВІЛ-інфекція не розпізнається. У решти ВІЛ-позитивних людей (близько 70%) цей період проходить безсимптомно. Через півтора-три місяці в крові людини з'являються антитіла до ВІЛ, на виявленні яких базується діагностика ВІЛ-інфекції. Період, коли вони відсутні або їх мало для виявлення імуноферментними тест-системами, називається періодом «вікна», або сероконверсією (наукова назва – сероконверсійне або серонегативне, від serum – сироватка). Однак уже в період «вікна» людина може інфікувати інших людей.


• Безсимптомна, або латентна стадія. Після початкової (гострої) стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який може тривати від 8 до 12 років. Людина відчуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, хоча періодично збільшуються лімфовузли і часто з'являються простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ і можуть інфікувати інших людей. Крім того, вони не можуть бути донорами крові і органів. У цей час встановлюється рівновага між ВІЛ та імунітетом, що виражається в коливаннях вірусного навантаження і концентрації CD4-лімфоцитів. Згодом, при відсутності специфічного лікування, ці коливання стають непомітними, тобто кількість копій ВІЛ та кількість СD4-клітин стабілізуються. Як правило, у людей в цей період немає виражених клінічних симптомів.


• Стадія ранніх клінічних проявів ВІЛ-інфекції. По мірі ураження імунної системи організм людини, яка живе з ВІЛ, стає вразливим для різних захворювань, починають з’являться так звані опортуністичні інфекції. Як правило, вони викликаються бактеріями, вірусами, грибками, найпростішими. Наприклад, кандидоз, герпес, пневмонія, енцефалопатія та ін.


• Стадія синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). СНІД є найбільш важкою стадією ВІЛ-інфекції, коли існує виражений імунодефіцит і на його тлі розвиваються опортуністичні, в тому числі інфекційні, пухлинні і неврологічні захворювання. Рівень антитіл до ВІЛ знижується, іноді відбувається їх повне зникнення. Тому, якщо провести тестування на наявність антитіл до ВІЛ в цей період, то результат може виявитися негативним. Без лікування стадія СНІДу закінчується летально. Однак в разі успішного застосування АРТ стан здоров'я поліпшується.

• Експрес-тестування (за допомогою швидких тестів). Такі тести служать для визначення антитіл до ВІЛ. Вони можуть проводитися в польових умовах (на аут річ-маршруті, в мобільній амбулаторії, офісі НУО і т.д.) та в медичних закладах. Для тестування, найчастіше, кров беруть з пальця. Позитивний результат швидкого тесту має бути підтверджений в лабораторії методами ІФА, ІБ чи іншим швидкими тестами.


• Імуноферментний аналіз (ІФА). Служить для визначення сумарних антитіл до ВІЛ. Для тестування, найчастіше, кров беруть з вени. Діагностика ВІЛ-інфекції побудована на етапності і послідовності в проведенні ІФА: перша тест-система повинна мати найбільш високу чутливість (для максимального виключення хибнонегативних результатів аналізу), а наступні - більш високу специфічність, ніж перша (для зменшення хибнопозитивних результатів досліджень).
  Надання інформації щодо позитивного результату тестування проводиться по завершенню всіх етапів лабораторної діагностики.

• наявність у пацієнтів певних перехресно реагуючих лейкоцитарних антигенів;


• наявність аутореактивних антитіл;


• наявність антитіл до ревматоїдного фактору;


• антитіла до вірусу Епштейна-Барр;


• ін'єкції препаратів імуноглобуліну (транзиторна сероконверсія);


• вакцинація проти будь-якого вірусного захворювання (грип, гепатит В тощо);


• наявність новоутворення (пухлини) в організмі обстежуваного;


• імунодефіцити іншого походження (не ВІЛ-інфекція) та інше.

• Імуноблотінг. Використовується для підтвердження первинного позитивного результату тесту на ВІЛ. Він дозволяє визначити антитіла до окремих специфічних білків ВІЛ, тому є більш точним. Для цього тесту кров беруть з вени.


• Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Визначає наявність вірусу в крові. Для цього тесту кров беруть з вени. Цей метод дає можливість визначити наявність вірусу в крові навіть в період «вікна». В даний час, він частіше використовується для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей до 18 місяців, народжених ВІЛ-позитивними матерями. Його також використовують і для визначення вірусного навантаження у ВІЛ-позитивних пацієнтів.

• ризикована поведінка;


• шляхи зменшення ризиків;


• переваги знання ВІЛ-статусу;


• індивідуальний план профілактики;


• план захисту від інфікування постійного партнера;


• діагностика і лікування ВІЛ;


• можливість отримання психологічної, соціальної та інших видів підтримки.